ВІДДІЛ ОБРАЗОТВОРЧОГО ТА ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВ

Співробітники відділу:

Кара-Васильєва Тетяна Валеріївна  — завідувач відділу, доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент НАМУ, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Коло наукових досліджень: художньо-стилістичні особливості та символіка літургійного шитва, вишивки.

Історія розвитку відділу сягає 1990 року, коли було утворено «Сектор народного мистецтва», основним напрямком якого стало вивчення історії та теорії народної творчості. Впродовж десятиліття до 2000 року це був відомий науковий осередок в Україні та за її межами, що репрезентував різні види і напрямки народного мистецтва, розробляв питання теорії і практики художніх промислів, а також професійної творчості художників декоративного мистецтва. Очолювала сектор доктор мистецтвознавства Т. В. Кара-Васильєва. Згодом ця структура була об'єднана з відділом образотворчого мистецтва, у рамках якого група фахівців продовжувала дослідження.

Враховуючи важливе значення народного мистецтва у формуванні етнокультурологічних процесів в Україні, 1 листопада 2006 року було організовано «Відділ декоративно-прикладного мистецтва» як самостійну структурну одиницю, яку очолює доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Т. В. Кара-Васильєва.

Наукові співробітники відділу є авторами низки наукових монографій, збірників та статей, опублікованих як в Україні, так і за її межами: у Канаді, США, Польщі, Словаччині, Македонії, Франції; є співавторами колективних історико-етнографічних досліджень: «Поділля» (К., 1994, Т. Кара-Васильєва, С. Боньковська, Т. Романець, М. Селівачов); «Холмщина і Підляшшя» (К., 1997, Т. Кара-Васильєва); «Українці. Історико-етнографічна монографія у двох книгах» (Опішне, 1999, К., 2006 Т. Кара-Васильєва, М. Селівачов); «Украинцы : Серия Народы и культуры» (М, 2000, Т. Кара-Васильєва, М. Селівачов); «Історія української культури» у п'яти томах (Том 4, 5; К., 2005; 2006).

Співробітники відділу зосереджують свою увагу на дослідженні історії народного та професійного декоративного мистецтва, окремих його видів і жанрів у широкому історичному діапазоні, розробляють питання розвитку сучасного декоративного мистецтва.

У різні роки працівниками відділу були підготовлені та опубліковані монографії, зокрема, основні з них: Т. Кара-Васильєва: «Українська вишивка» (К., 1993), (Премія ім. Д. Щербаківського, 1995 р.), «Літургійне шитво України ХУІІ-ХУІІІ ст. Іконографія, типологія, стилістика» (Львів, 1996), «Шедеври церковного шитва України Х-ХХ століття» (К., 2000); З. Чегусова: «Декоративне мистецтво кінця ХХ століття. 200 імен» (К., 2002) (Національна премія України ім. Тараса Шевченка, 2006 р.); Т. Романець: «Стародавні витоки мистецтва української народної кераміки» (К., 1996); Р. Селівачов: «Лексикон української орнаментики» (К., 2005); Т. Кара-Васильєва «Історія української вишивки» (К., 2008) (Національна премія України ім. Тараса Шевченка, 2012 р.).

Крім фундаментальної науки, співробітники відділу є авторами ряду робіт з питань розвитку народного мистецтва, художніх промислів, народного примітиву, професійного декоративного мистецтва, різного мистецтвознавчого жанру - альбомів, каталогів, науково-популярних видань, методичних посібників, термінологічних словників, мультимедійних компакт-дисків та ін.

У рамках Національної програми «Українська книга» вийшла друком широко ілюстроване видання Т. Кара-Васильєвої, З. Чегусової «Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках "великого стилю"» (К., 2005). Ця монографія базується на сучасній концепції розвитку декоративного мистецтва ХХ століття. У ній уперше в українському мистецтвознавстві розкривається цілісна складна панорама художнього життя в Україні: зміни напрямів і стилів, взаємовпливи народного та професійного мистецтва, творення нових ідей - від авангарду на початку століття до пошуків стилю сучасних митців.

Упродовж кількох років співробітники відділу брали участь у написанні розділів з декоративного мистецтва від найдавніших часів до сьогодні, що увійшли до «Історії українського мистецтва» у 5‑ти томах, видання якої розпочалося з 2006 року і завершилося в 2011 р.

Унікальним фундаментальним виданням є 5-томна мистецтвознавча праця «Історія декоративного мистецтва України», чотири томи якої вже побачило світ у різні роки, нині завершується підготовка завершального - 5-го тому, присвяченого професійному декоративному мистецтву України XX століття.

Міжнародні зв'язки відділу здійснюються в координації з цілою низкою наукових установ, музеїв, культурних закладів , арт-фестивалів різних країн. Так, президентом Українського відділення Міжнародної асоціації арт-критиків мистецтва АІСА обрана З. Чегусова (від 2005 р.).

Наукові працівники відділу беруть активну участь у пропаганді українського мистецтва за кордоном як організатори та куратори міжнародних виставок: «Український гобелен» (Афіни, Греція, 1996 р., куратор Т. Кара-Васильєва); виставка, присвячена національному святу Болгарії (Посольство республіки Болгарії в Україні, 1997 р., куратор Т. Кара-Васильєва); «Виставка гобеленів Л. Жоголь» (Скоп'є, Македонія, 2000 р., куратор Т. Кара-Васильєва); «Сучасне декоративне мистецтво України» в штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж, Франція, 2004 р., куратор З. Чегусова); Виставка на ІV Міжнародному фестивалі мистецтв (Магдебург, Німеччина, 2004 р., куратор З. Чегусова); «Світ очима дітей України» (Париж, Франція, 2005 р., куратор З. Чегусова); «Квіти України. Гобелен, акварель» (Париж, Франція - Нью-Йорк, США, 2007 р., куратор З. Чегусова).

Співробітники відділу є членами багатьох творчих організаціях: Національної спілки художників (Т. Кара-Васильєва, О. Клименко, З. Чегусова); Національної спілки майстрів народного мистецтва (Т. Кара-Васильєва). Т. Кара-Васильєва - член Спеціалізованої ради ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України по захисту докторських та кандидатських дисертацій.

З часу заснування Всеукраїнської академії наук (далі - ВУАН) дослідження історії мистецтва, передусім вітчизняного, належали до пріоритетних напрямків діяльності академії. Вони здійснювалися низкою комісій, комітетів, музеїв, секцій, утворених при Першому відділі чи Спільному зібранні ВУАН.

26 травня 1921 року з ініціативи академіка Ф.Шміта при ВУАН було створено Софійську комісію (голова - Ф.Шміт), на яку покладалося завдання комплексного дослідження пам'ятки всесвітнього значення - собору Св.Софії в Києві. Брак коштів та інші чинники призвели до того, що 1 січня 1922 року Спільне зібрання ВУАН розпустило комісію. Софійську комісію в складі Першого відділу ВУАН було поновлено в червні 1923 року з ініціативи академіка О.Новицького (голова - О.Новицький, заступник голови - М.Біляшівський). Комісія припинила існування в 1933 році.

Після об'єднання в червні 1921 року Українського наукового товариства (далі - УНТ) з ВУАН до складу ВУАН увійшла Секція мистецтв УНТ, створена за ініціативою провідних українських мистецтвознавців у вересні 1918 року (перший голова секції - Д.Антонович, секретар - Д.Щербаківський; згодом секцію очолювали М.Макаренко, О.Новицький). З 1919 року в складі секції діяло кілька комісій: бібліографічна (голова - Д.Щербаківський), зі збирання архівних матеріалів з українського мистецтва (голова - В.Модзалевський), термінологічна (голова - В.Данилевич), лекційно-екскурсійна (голова - (В.Прокопович), реєстраційна (голова - Г.Красицький), зі складання словника діячів українського мистецтва (голова - Ф.Ернст), видавнича (голова - Г.Саливон). Після приєднання до ВУАН в складі секції працювали комісії: дослідження художніх цінностей, вилучених з церков і молитовних будинків України, термінологічних словників з історії мистецтва, реєстрації пам'яток мистецтва та видавнича.

1 серпня 1921 року в складі Першого відділу ВУАН було створено Археологічну комісію (голова - Ф.Шміт). Згідно з розробленим Ф.Шмітом проектом, вона мала складатися з п'яти секцій: археологічної, етнографічної, музеєзнавства, архітектурно-монументальної та мистецтв. За складних матеріальних обставин комісія не змогла розгорнути роботу відповідно до розроблених планів. 1922 року Археологічна комісія була реорганізована в комітет, а 1924 - у Всеукраїнський археологіний комітет (далі - ВУАК) при Спільному зібранні ВУАН. Рішенням від 12 січня 1925 року Спільне зібрання ВУАН затвердило Президію ВУАКу: голова - О.Новицький, заступник голови - Д.Щербаківський, вчений секретар - М.Рудинський. З ініціативи Д.Щербаківського в структурі ВУАКу було створено Мистецький відділ з двома комісіями - студіювання пам'яток монументального мистецтва та студіювання архівних джерел з історії українського мистецтва. Крім того, в складі ВУАКу працювали Софійська (охорона та дослідження собору Св.Софії), Трипільська (розкопки та вивчення пам'яток трипільської культури) й Золотарська (вивчення пам'яток, вилучених з храмів та молитовних будинків України у фонд боротьби з голодом, які протягом 1922-1923 років вдалося повернути з Гохрану до Києва).

1922 року з ініціативи Ф.Шміта було створено науково-дослідну кафедру мистецтвознавства (голова - Ф.Шміт, з 1924 - О.Новицький). Передбачалося, що вона складатиметься з восьми секцій, але фактично повноцінно функціонувала лише секція українського мистецтва (завідувач - О.Новицький). При кафедрі було створено Кабінет мистецтв, в складі якого працював Музей дитячої творчості (згодом - Кабінет дослідження дитячої творчості). При Кафедрі українського мистецтва було створено окремий Кабінет українського мистецтва (завідувач - О.Новицький), а також Музей видатних діячів української науки та мистецтва (кустос - Є.Рудинська), Український театральний музей (керівник - П.Рулін). При Кабінеті українського мистецтва працював гурток "Студіо", який після закриття в 1924 році Київського археологічного інституту став основним місцем підготовки мистецтвознавців.

З 1919 року при Спільному зібранні ВУАН функціонував Музей мистецтв (нині - Музей мистецтв ім. Б. і В.Ханенків), працівники якого досліджували широкий спектр питань історії західного та східного мистецтва.

На початку 1930-х років відбулися численні реорганізації та ліквідація установ мистецтвознавчого напрямку. Відділ образотворчого мистецтва було поновлено в структурі ІМФЕ з ініціативи Л.Калениченка.

Відділ образотворчого мистецтва існує з самого початку заснування Інституту. Його співробітники розробляли наукові теми, переважно пов'язані з розвитком сучасного мистецтва. Наймасштабнішою роботою у минулому стала участь у виданні 6-томної "Історії українського мистецтва" (1966-1970). Щорічно видавались монографії співробітників, різноманітні збірники статей, зокрема випуски "Українське мистецтвознавство", готувались розділі фундаментальних видань, що виходили друком у Києві й Москві. В різні роки у відділі працювали лауреати Державної премії України, доктори мистецтвознавства В. А. Афанасьєв і Ю. Я. Турченко, кандидати мистецтвознавства Н. Ю. Асєєва, Ю. А. Варварецький, А. К. Жук та інші.

Наразі співробітники відділу працюють над темою "Актуальні проблеми вітчизняного образотворчого та декоративного мистецтва", приймають участь у виданні фундаментального "Зводу пам'яток історії та культури України" (вийшло два томи), готують до друку 5-томну "Історію українського мистецтва" (видано 4-й том).

На цей час у відділі працює 12 співробітників у складі: завідувач - провідний науковий співробітник, доктор мистецтвознавства, професор  - Д.В.Степовик; науковий співробітник Р.В.Забашта; головний науковий співробітник, доктор мистецтвознавства (17.00.05 - образотворче мистецтво), заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії ім.О.Білецького, провідний науковий співробітник, доктор мистецтвознавства Р.Д.Михайлова; старші наукові співробітники - кандидати мистецтвознавства (17.00.05) Л.Г.Ганзенко і Г.Я.Скляренко та кандидат архітектури Т.О.Трегубова; наукові співробітники - кандидат мистецтвознавства (17.00.05) О.В.Ламонова, кандидат мистецтвознавства І.І.Міщенко, кандидат мистецтвознавства Л.В.Бурковська; молодший науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства О.В.Сторчай та мистецтвознавець І кат. І.О.Боса.