ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України
представляє нові видання відділу музикознавства та етномузикології

Історія української музики: У 7 т. / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, редкол.: Г. А. Скрипник (голова) та ін. - Київ, 2016. - Т. 1. Кн. 1: Від найдавніших часів до XVIII століття. Народна музика / О. В. Богданова, С. Й. Грица, Р. Д. Гусак, Є. В. Єфремов та ін.; Редкол. тому: О. Ю. Шевчук (відп. ред.), Б. М. Фільц (відп. ред.), О. П. Прилепа (відп. секретар), О. М. Летичевська (відп. секретар). - 2016. - 440 с.

ISBN 978-966-02-3165-2 (загальний)
ISBN 978-966-02-8052-6 (Т. 1)
ISBN 978-966-02-8089-2 (Т. 1, кн. 1)

Першу книгу першого тому «Історії української музики» (відповідальні редактори Шевчук О. Ю., Фільц Б. М., відповідальні секретарі Прилепа О. П., Летичевська О. М.) присвячено розглядові української народної музичної творчості усного побутування. Широка панорама жанрів відображає шлях вітчизняного фольклору від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. У книзі розкриваються особливості фольклорної традиції - її зародження у первісному середовищі, відображення міфологічної свідомості, упевненість у дієвій магічній силі ритуального музикування у розв'язанні духовно-життєвих потреб родового суспільства, чітке оформлення жанрової системи в ритуальній культурі аграріїв, засвоєння цінностей християнського світобачення. У ХVІІ-ХVІІІ ст. в цілому сформувався жанрово-стильовий обрис народної музики як код української ментальності, постали її самобутні регіональні форми.

Характеристика жанрових груп українського фольклору та музичні нотації, представлені авторами, свідчать про інтенсивний розвиток вітчизняної етномузикології, починаючи з 1990-х років (доба державної незалежності України). Нова методологія й методика досліджень розробляється й проходить апробацію на матеріалах пісень календарного приурочення. Вивчення географії поширення архаїчних пісень, а також музичних параметрів пісенних типів складає предмет мелоареалогії та візуалізується в картографуванні, результати якого непрямо відображають процеси етнічної історії на українських землях. Формуються фонди даних мелоареалогії, що уможливить здійснення порівняльних міждисциплінарних і мелогенетичних досліджень. 

Українська музична енциклопедія. - Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ, 2016. - Т. 4 (Н-О). - 554 с.

ISBN 966-02-4096-6 (загальний)
ISBN 978-966-02-8075-5 (Т. 4)

Четвертий том «Української музичної енциклопедії» (Н-О) продовжує реалізацію багаторічного проекту, що здійснює відділ музикознавства та етномузикології ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України - першого в історії України спеціалізованого видання в галузі української музичної культури, де в одному корпусі зібрано найрізноманітніші відомості про всі її складові, пов'язані, передусім, з українським музичним процесом. Текст 4-го тому містить понад 530 статей, бл. 1000 фотографій - ілюстрацій у тексті й на полях, нотних прикладів, фрагментів тощо, розміщених на 554 сторінках, що загалом складає понад 70 авторських аркушів.

Як і в попередніх томах, основою для створення тому послужили фундаментальні музично-історичні праці, зокрема академічна багатотомна "Історія української музики", монографічні дослідження, довідкові видання, присвячені різним галузям вітчизняної художньої культури, архівні знахідки.

Через специфіку абеткового принципу 4-й том суттєво відрізняється від попередніх. Так, помітно зменшилася загальна кількість статей, проте збільшилася питома частка великих за обсягом, базових для вітчизняної музичної культури позицій. Насамперед, це провідні національні установи, інституції та колективи: «Національна капела бандуристів України» (авторка І. Лісняк), «Національна спілка композиторів України» (В. Кузик), Національний академічний театр опери та балету (О. Немкович), «Національний заслужений симфонічний оркестр України» (О. Кушнірук), «Національний оркестр народних інструментів України» та «Національний президентський оркестр» (І. Сікорська) тощо. Звісно, такий грандіозний проект був би неможливим без залучення музикознавців - провідних фахівців з тих чи інших питань, що підсилює загальне враження й до певної міри віддзеркалює стан сучасної української музичної науки. Приємно читати фундаментальні статті «Національна музична академія України» (О. Малозьомова), «Національна філармонія України» (Р. Вахрамеєва, К. Луганська), фактично перші дослідження музичної компоненти здійснено в позиціях «Національна радіокомпанія України» (О. Шамонін) та «Національна телекомпанія України» (Д. Дзюба).

Великий обсяг становить блок, присвячений розгляду різних жанрів: «Ноктюрн» і «Новелета» (обидві - О. Кушнірук), «Обробка народної пісні» (Б. Фільц), «Опера», «Опера камерна», «Опера комічна», «Оперета» (усі - І. Сікорська), «Ораторія» (А. Терещенко). Однією з найбільших за обсягом та об'ємом інформації є фундаментальна стаття «Освіта музична» (Н. Семененко).

Продовжено серію міжнародних музичних зв'язків, започаткованих колишнім співробітником відділу музикознавства доктором мистецтвознавства А. Мухою («Нідерландсько-українські...»). Приємно, що справу підхопила його учениця О. Кушнірук («Німецько-українсько музичні зв'язки». Вони також є авторами низки теоретичних статей, а саме: «Образ художній (музичний)» (А. Муха), «Національний стиль у музиці», «Орієнталізм» (обидві - О. Кушнірук) та ін. Уперше в енциклопедичному форматі вміщено статті, присвячені неостилям, зокрема в українській музиці: «Неокласицизм», «Неоромантизм», «Неофольклоризм», а також ансамблям - «Нонет» і «Октет» (усі - А. Калениченко) і Оркестру (Ок. Шевчук). Ґрунтовними й докладними та щедро ілюстрованими, що прикрашають видання, є статті «Національна наукова бібліотека імені В. Стефаника» (О. Осадця) та «Ното-бібліографія» (Лар. Івченко). Уперше докладно розглянуто просвітницько-організаційну роль «Народних домів» (Ок. Шевчук).

Як і в попередніх томах, велику роль відведено фольклору та його науковому осмисленню, зокрема жанрам - «Наймитські пісні» (С. Грица), «Народна інструментальна музика» (М Хай); поняттям - «Наспів», «Оліготоніка» (Люд. Єфремова); інструментарію - «Народні музичні інструменти» (М. Хай), науці, що їх вивчає - «Органологія» (М. Хай).

Вельми цінним, на наш погляд, є блок церковної музики: «Наспів церковний», «Невми» та «Нотації безлінійні» (усі - Ол. Шевчук), «Октоїх» і «Осмогласся» (О. Прилепа) - уперше вписані в український контекст в енциклопедичному форматі.

На відміну від перших 3-х томів, кількість окремих персоналій зменшилася (загалом їх близько 400), хоча поміж них є світові величини [зокрема Нейгаузи - Густав (І. Сікорська) і Генріх (Н. Костюк), а також уперше - Наталія та Школа (обидві - М. Долгіх)], Д. Ойстрах (О. Кушнірук та Ок. Шевчук), А. Нежданова (Н. Семененко), А. Нетребко (С. Василик) та ін. Поміж представлених постатей - співаки: Г. Нелепп (С. Василик), М. Огнєвий (О. Немкович), М. Огренич (І. Сікорська) та ін.; балетмейстери - Б. й В. Ніжинські (Н. Костюк), театральний художник Ф. Нірод (С. Василик і О. Летичевська), композитори - І. Небесний (В. Кузик, О. Кушнірук), О. Нежигай, В. Ніколаєв (обидва - І. Сікорська), П. Ніщинський (Л. Пархоменко) та ін.; музикознавці - О. Немкович (А. Калениченко), О. Нівельт (С. Василик, І. Сікорська), Л. Ніколаєва (В. Кузик), М. Новакович (О. Кушнірук), Леся Олійник (Г. Степанченко), А. Ольховський (О. Бражен), В. Осадча (Ол. Шевчук) та ін.; поети - О. Олесь і Б. Олійник (обидва - Б. Фільц) та багато інших. Прикметно, що поруч із вершинними постатями сусідять діячі більш скромних здобутків, проте загалом це лише збагачує загальний зміст і додає ваги історичному музичному процесу.

Не оминули укладачі «УМЕ» також мистецькі колективи - камерний хор «Орея» й «Охматівський хор» (обидва - Л. Пархоменко), театр «Не журись!» (Н. Костюк), фортепіанний дует «Олеюрія» (М. Ржевська); фольк-гурт «Надобридень» (М. Хай), рок-гурти «Незаймана земля» (О. Кушнірук), «Океан Ельзи» (О. Бойко) та «Онука» (О. Кушнірук); фестивалі - «Нова територія» (В. Симоненко), «Оберіг» (О. Кушнірук), «Одеські діалоги» (М. Ржевська); серію концертів «Нова музика» (Б. Сюта), мистецькі об'єднання та ще багато чого...

Окремої розмови заслуговує великий блок одеських музичних закладів і установ, зокрема: Музична академія імені А. Нежданової (О. Сокол), Філармонія (Л. Хилько), Музичне училище, Одеська ССМШ імені П. Столярського (обидві - І. Сікорська), Театр музичної комедії (Ю. Сагіна), Театр опери та балету (Н. Остроухова), Філармонійний оркестр (О. Кушнірук, І. Сікорська).

Усі риси рецензованого тому перелічити неможливо, проте й наведені факти свідчать його багате змістовне наповнення і надзвичайну актуальність (з огляду на велику перерву з часу виходу 3-го тому). Безперечно, музична й ширше - мистецька громадськість з нетерпінням очікує на вихід 5-го тому, що буде визначним здобутком сучасної української енциклопедистики та музичної науки зокрема.