ВІДДІЛ МУЗИКОЗНАВСТВА ТА ЕТНОМУЗИКОЛОГІЇ

Співробітники відділу:

Немкович Олена Миколаївна — завідувач відділу, доктор мистецтвознавства. Коло наукових досліджень: проблеми розвитку українського музикознавства, творчість В. Грінченка, оперне виконавство В. Любимової, В. Боришенка, Н. Будовського, Г. Гаркуші, В. Грицюка, А. Кікотя, В. Кочур та ін.

Єфремова Людмила Олександрівна — провідний науковий співробітник, доктор мистецтвознавства. Коло наукових досліджень: українська пісенність.

Сікорська Ірина Михайлівна — старший науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства. Коло наукових досліджень: проблеми історії української музики, музичного театру, зокрема опери, оперети, мюзиклу, музичне життя, композиторська творчість.

Мартинюк Тетяна Володимирівна — старший науковий співробітник, доктор мистецтвознавства, професор.

Александрова Оксана Олександрівна — доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник.. 

Кушнірук Ольга Панасівна — старший науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства. Коло наукових досліджень: стильові процеси в українській музиці XX століття (зокрема імпресіонізм).

Летичевська Оксана Миколаївна — науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства. Коло наукових досліджень: хорове виконавство, зокрема творчість Л. Венедиктова.

Лісняк Інна Миколаївна — науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства.

Прилепа Олеся Петрівна — науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства. Коло наукових досліджень: монодія української традиції; Києво-Печерський наспів у монодичній формі кінця XVI-XVIII ст.; поспівкова система церковно-слов'янського Октоїха української традиції.

Горбунова Ірина Валеріївна — науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства, вчений секретар відділу. Коло наукових досліджень: сміхова музична культура, музична пародія, музична культура Криму.

Щириця Дмитро Олексійович — науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства.

 Богданова-Дашак Ірина Вікторівна — науковий співробітник, кандадат мистецтвознавства.

Чаплик Катерина Миколаїна — науковий співробітник, кандадат мистецтвознавства.

Азарова Антоніна Іванівна — науковий співробітник. Коло наукових досліджень: розвиток музичного слуху (зокрема можливості використання педагогічної системи К. Орфа на національному ґрунті), українська дискографія, жанр думки в українській музиці та її зв'язки із зарубіжними музичними культурами.

Шеремета Ірина Василівна — молодший науковий співробітник. Коло наукових досліджень: українська музична культура 1920 х років.

Історія відділу

Сучасний відділ музикознавства та етномузикології ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України є провідним осередком музично-українознавчих досліджень, помітним центром координації наукової діяльності, виховання наукових кадрів, популяризації вітчизняних музичних надбань у нашій державі та у світі.

Витоки історії відділу сягають 1920-х років. Тоді в системі ВУАН було сформовано напрями наукової праці, склалися комплексні галузі знання, які розвиваються у відділі дотепер. Новаторські на той час розробки Музичної секції Інституту української наукової мови ВУАН (створений 1921 року), насамперед «Словник музичної термінології» (1930), незавершена праця над капітальним «Музичним словником» (фактично, енциклопедією світової музичної культури) очільника названої секції М. Грінченка означили історичну точку відліку української музичної лексикографії. Сукупність музично-історичних розвідок ряду авторів, опублікованих у тогочасних періодичних виданнях, передусім у журналі «Музика», узагальнюючі праці з історії української музичної культури М. Грінченка засвідчили факт кристалізації історичного музикознавства як субсистеми наукових дисциплін. У 1922 році як складову Етнографічно-фольклорної комісії при Історико-філологічному відділі ВУАН було засновано Кабінет музичної етнографії, очолюваний К. Квіткою. Його співробітники (у різні роки - М. П. Гайдай, В. Харків, Д. Ревуцький, М. Грінченко, М. Некозаченко, М. Береговський, Б. Луговський та ін.) здійснили обстеження всіх регіонів України. Відповідний польовий матеріал (його звукова складова записувалася на фонограф) було різнобічно досліджено й систематизовано, створено відповідні бібліотечні, архівні фонди, фонолабораторію тощо. Етномузикологія вперше розкрилась як сформована у своїх наукових і організаційних засадах дисципліна. Таким чином, у системі ВУАН було закладено основи історичного музикознавства, музичної лексикографії, етномузикології, спрямованих переважно на вивчення української культури, а отже, музичного українознавства як міждисциплінарного наукового напряму, невід'ємної складової тогочасної академічної гуманітарної науки.

У 1930-х роках, після заснування Інституту фольклору музичне українознавство в системі АН УРСР розвивалося лише в річищі етномузикології, яка тоді понесла великі кадрові втрати. За межі України змушений був виїхати К. Квітка, а в 1950-х роках - В. Харкíв, зазнали несправедливих репресій М. Грінченко й Д. Ревуцький, уже після війни був ув'язнений М. Береговський та ін. Значно було звужено панораму наукових пошуків, тематичний і проблемний спектр досліджень, хоч створення джерельної бази даних етномузикології загалом продовжувалося. Вдосконалювалися процеси фонографічного запису зразків музичного фольклору й копіювання фонограм, необхідного для створення фонограмархіву (зокрема, завдяки В. Харкóву). Інститут видавав журнал «Український фольклор» (1936-1939; 1939-1941 - «Народна творчість»), у якому друкувалися наукові розвідки.

Під час евакуації Академії наук в Уфу (тепер Башкортостан) Інститут фольклору був реорганізований і до червня 1942 року діяв у складі зведеного Інституту суспільних наук як відділ фольклору. У червні того ж року на його основі постав Інститут народної творчості і мистецтв (ІНТіМ), автором проєкту й першим директором якого став тоді вже тяжко хворий М. Грінченко. На момент заснування установи до її структури входили відділи словесного, музичного фольклору та фондів. У ній об'єдналися не лише науковці-фольклористи й мистецтвознавці, але й митці - композитори, художники, архітектори. Зокрема, серед перших працівників були Л. Ревуцький (відомо, що він був членом Ученої ради Інституту), О. Міньківський, Г. Верьовка, М. Вериківський, П. Козицький та ін. Після смерті М. Грінченка наприкінці 1942 року новостворену інституцію очолив М. Рильський (до 1964, відтоді Інститут носить його ім'я). Співробітники цієї установи в період евакуації вивчали, зокрема, тогочасну пісенну творчість, башкирський фольклор. 1942 року в Інституті було захищено першу кандидатську дисертацію, вона була присвячена єврейській народній музиці, її автор - М. Береговський. У серпні 1943 - березні 1944 року Інститут діяв у Москві, у березні повернувся до Києва. Відділ музичного фольклору очолювали в той час П. Козицький, потім М. Вериківський. У липні 1944 року установу знову було реорганізовано. Відтоді це Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Зусиллями М. Рильського в ньому було сформовано відділи етнографії, фольклору, образотворчого мистецтва, музики й музичного фольклору, театру, фондів. Отже, музикознавство повернулося до контексту академічної гуманітарної науки. Уперше здійснене об'єднання в одній установі такого великого діапазону досліджень матеріальної та духовної, народної та професійної культури України cтимулювало закладену ще в 1920-х роках координацію, а в перспективі - міждисциплінарні зв'язки музикознавства й етномузикології з суміжними гуманітарними науками, представленими в Інституті. М. Рильський, сприяючи збагаченню бібліотечних фондів, розвитку наукових дисциплін, представлених в Інституті, ініціюючи створення узагальнюючих праць із різних галузей історії вітчизняної культури, вивчення й перевидання наукової спадщини, таким чином, позитивно впливав і на музикознавчі й етномузикологічні дослідження.

Упродовж середини - другої половини ХХ ст. в ІМФЕ поступово зосередилася когорта музикознавців та етномузикологів, з діяльністю яких пов'язано епоху в розвитку відповідних наукових галузей, оформлення музичного українознавства як потужного міждисциплінарного напряму, розкриття відділу музикознавства як провідного центру наукової музичної україністики, формування авторитетної наукової школи, її утвердження як рівноправної складової академічної гуманітарної науки. Керівниками музикознавчого підрозділу відтоді до кінця ХХ ст. були: В. Довженко (1945-1953, 1960-1972), М. Гордійчук (1955-1960, 1973-1992), О. Костюк (1992-2000, 1988-2000 - також директор ІМФЕ). Серед інших представників відділу музикознавства, які працювали в ньому в різні роки вказаного періоду: З. Василенко, Л. Ященко (був несправедливо звільнений із забороною займатися науковою працею), Г. Кисельов, М. Щоголь, К. Василенко, Л. Архимович, Т. Шеффер, Ю. Малишев, В. Тимофєєв, К. Луганська, М. Головащенко, О. Правдюк, М. Загайкевич, М. Боровик, Т. Булат, І. Ляшенко, А. Касперт (бібліограф відділу), В. Золочевський, Б. Фільц, А. Муха, Ш. Шварцман, О. Мурзіна, В. Клин, Л. Пархоменко, А. Терещенко, Г. Степанченко, В. Кузик, Г. Конькова, О. Олійник, Н. Семененко, О. Литвинова, Н. Якименко та ін.

Вони вперше створили корпус ґрунтовних музично-історичних розробок з проблем лисенкознавства, оперного й балетного театру, симфонізму, кантати й ораторії, хорової, камерно-вокальної та інструментальної музики, української музичної культури до ХIХ ст., музичного процесу в Західній Україні, музичної освіти, музичного фольклору й фольклористики, підготували низку довідкових видань, нотографічних, бібліографічних розвідок, здійснили численні публікації, присвячені творчим біографіям музичних діячів тощо. У своїй сукупності ці праці заклали підвалини цілісної схеми багатовікової історії вітчизняної музичної культури, перший етап побудови якої відбувся в 1920-х роках, насамперед у працях М. Грінченка. З кінця 1920-х років вона зазнала руйнувань і, почавши відроджуватись у сукупності праць зазначених музикознавців, стала основою сучасної музично-історичної концепції, найповніше виявленої в історичному музикознавстві й музичній енциклопедистиці. Теперішні зміни парадигми культури, значно більша розробленість джерельної бази, музично-історичної проблематики, однак, не заперечують той об'єктивний факт, що ці праці донині залишаються класикою вітчизняної музикознавчої науки, підвалинами сучасних напрацювань у цій сфері.

У перших десятиліттях ХХI ст. студії історії української музичної культури були продовжені в нових фундаментальних проєктах. Це насамперед 1-й (2006), 2-й (2008) та 3-й (2011) томи «Української музичної енциклопедії, 2-й (2-ге, перероблене й доповнене видання; 2009) та 5-й (2004) томи «Історії української музики», розділи до 4-го й 5-го томів академічної 5-томної «Історії української культури» (М. Загайкевич, О. Немкович, серед етномузикологів - С. Грица), ґрунтовних індивідуальних монографічних працях: «Українське музикознавство як система наукових дисциплін» О. Немкович (2006), «Олександр Кошиць: мистецька діяльність у контексті музики ХХ сторіччя» Л. Пархоменко й Н. Калуцької (2012) тощо.

Дослідження з музикознавства впродовж другої половини ХХ - перших десятиліть ХХI ст. виконувалися й у інших відділах. Так, відділ етномистецтвознавства очолював І. Ляшенко, відділ театрознавства - Л. Архимович, потім Ю. Станішевський, театрознавства та культурології - І. Юдкін (у відділі працювали також О. Зінич, Л. Черкашина), пізніше - у відділі екранно-сценічних мистецтв та культурології працювали /працюють І. Юдкін, О. Немкович (у 2016-2021 завідувачка відділу), О. Зінич, Л. Корній.

Музикознавці відділу та Інституту впродовж другої половини ХХ - початку ХХI ст. підготували ряд досліджень із інших музикознавчих дисциплін, здійснили міждисциплінарні студії. Це - праці з питань теорії музики (І. Юдкін, В. Золочевський, Б. Фільц), музичної психології (О. Костюк), музичної естетики (А. Муха І. Юдкін), музичної соціології (І. Ляшенко, Л. Черкашина), музичної акустики (П. Барановський), культурології (І. Юдкін), пластичності в балетній музиці М. Равеля (О. Зінич), музики українського кіно (О. Литвинова), масової музичної культури (А. Калениченко), наукознавства у зв'язку з культурологічними концепціями (О. Немкович), теоретико-методологічних проблем музикознавства (А. Муха, О. Немкович) тощо. У науковій спадщині музикознавців, які працюють /працювали у відділі екранно-сценічних мистецтв та культурології, відділах - його попередниках найбільшою мірою виявлено міждисиплінарний і культурологічний напрями досліджень, основи яких в ІМФЕ було закладено науковцями різних фахів саме цих підрозділів.

Етномузикологічна робота в різні роки впродовж другої половини ХХ - початку ХХI ст. проводилася в Інституті також у різних відділах, зокрема А. Гуменюк, О. Правдюк, А. Іваницький, Л. Єфремова працювали у відділі фольклористики, С. Грица - у відділі теоретичних проблем художнього розвитку мас і, потім, у відділах етномистецтвознавства, а також театрознавства та культурології (співробітниками якого в різні роки були також М. Хай, представники молодших поколінь - Д. Щириця, К. Чаплик, навчалися в аспірантурі А. Філатова й О. Вовк), О. Юзефчик, О. Дубас, М. Пилипчак - у фонолабораторії.

Серед найбільш значущих етномузикологічних наукових проєктів другої половини ХХ - початку ХХI ст.: підготовлені до видання й упорядковані С. Грицею 3 томи наукових праць Ф. Колесси (1969, 1970, 1995), її ж монографія «Мелос української народної епіки» (1979, 2015), зб. наукових розвідок «Фольклор у просторі та часі» (2000), «Трансмісія фольклорної традиції» (2002), опубліковане А. Іваницьким 2-томне видання наукових праць К. Квітки (1985, 1986), «Українські народні мелодії». Ч. 2: «Коментар» К. Квітки (упоряд. А. Іваницького, 2005), індивідуальна праця А. Іваницького «Основи логіки музичної форми: проблеми походження музики» (2003), упорядковані Л. Єфремовою «Ігрові веснянки» (2005) та її ж «Наспіви українських весільних пісень» (2006), фундаментальне видання «Українські народні думи» (2007, упоряд. і керівник проєкту С. Грица). Важливою складовою діяльності етномузикологів було проведення фольклорних експедицій.

У червні 2009 р. завдяки об'єднанню розосереджених у різних відділах ІМФЕ етномузикологів було створено відділ етномузикології. Таким чином, в Інституті почався новий етап історії етномузикологічних досліджень. Керівник новоствореного підрозділу - С. Грица, 2011-2016 - М. Хай. Серед провідних наукових розробок відділу: перший том «Українських народних дум» (думи раннього козацького періоду; 2009; упоряд. С. Грица, М. Дмитренко, Г. Довженок), «Історичний синтаксис фольклору. Проблеми походження, хронологізації та декодування народної музики» А. Іваницького (2009), «Частотний каталог українського пісенного фольклору» Л. Єфремової. Ч. 1-3 (2010, 2011), «Музично-інструментальна культура українців» та «Українська інструментальна музика усної традиції» М. Хая (обидві - 2011), започаткована в той період серія, присвячена народним пісням різних регіонів України, Л. Єфремової (Житомирщина, 2012; Хмельниччина, 2014; Чернігівщина, 2015), 2 книги регіональної музичної антології - «Український обрядовий фольклор західних земель» (2012) та «Обрядовий музичний фольклор Середньої Наддніпрянщини» (2015; обидві - упоряд. А. Іваницького), «Екзистенція лемківських переселенців в умовах сучасної України» К. Чаплик (2013) тощо.

Останні десятиліття ХХ - початок ХХI ст. в історії відділів музикознавства та етномузикології були означені зміною поколінь. Поступово відійшла в інший світ плеяда музикознавців і етномузикологів, які створили епоху в розвитку музичного українознавства (Л. Архимович, Т. Шеффер, М. Гордійчук, О. Правдюк, М. Загайкевич, А. Муха, С. Грица, М. Хай та ін.). Натомість склад відділу поступово поповнювався фахівцями, сукупний доробок яких репрезентує першу чверть ХХI ст. у розвитку цих наукових осередків. Серед них: А. Калениченко, О. Немкович, І. Сікорська, О. Кушнірук, О. Летичевська, А. Азарова, О. Горбунова, О. Прилепа, І. Шеремета. Від 1969 року до 2025 року у відділі працювала В. Кузик. У різні роки тут працювали також Н. Костюк, Б. Сюта, Ок. Шевчук, Ол. Шевчук, М. Ржевська, І. Білосвєтова, С. Василик та ін. У той час відділ очолювали А. Муха (2000-2004) та А. Калениченко (від 2004).

2016 року, під час чергової реорганізації академічних установ музичні українознавці Інституту вперше були об'єднані в одному структурному підрозділі Інституту - відділі музикознавства та етномузикології (до 2022 - завідувач відділу канд. мист. А. Калениченко, з 2022 - д. мист. О. Немкович). Упродовж 2023-2024 років вищезазначений склад відділу поповнили доктори мистецтвознавства Т. Мартинюк і О. Александрова, кандидат мистецтвознавства І. Богданова-Дашак. Сучасний сектор етномузикології представляють доктор мистецтвознавства Л. Єфремова, канд. мист. Д. Щириця й К. Чаплик.

Зліва направо: І. Богданова-Дашак, І. Горбунова, О. Прилепа, О. Немкович, директор ІМФЕ НАНУ Г. Скрипник,
І. Сікорська, В. Кузик, А. Азарова, С. Василик

Провідними стратегічними напрямами роботи, що здійснюються в інтердисциплінарній взаємодії, у теперішній час є: поглиблене концептуальне осмислення історії (включно з сучасним періодом) української музичної культури в усьому її часовому й просторовому обсязі; повноті її структури; внутрішніх (з іншими сферами української духовної культури) та зовнішніх (з іншими національними культурами) зв'язках; спеціальне вивчення окремих проблем українського музикознавства (його термінологічного апарату, наукознавчих питань, музичних стилів і напрямів, творчих біографій митців і науковців тощо); створення регіонально-жанрової панорами українського музичного фольклору. Отже, на новому витку історії, в нових масштабах і формах продовжуються базові напрями музично-українознавчих досліджень, уперше закладені в установах ВУАН у 1920-х роках і позначені новими вагомими результатами в розробках співробітників відділу другої половини ХХ ст.

Основними сучасними, у т.ч. фундаментальними науковими проєктами, які репрезентують зазначені дослідницькі напрями, є: 4-й (2016), 5-й (2018) і 6 й (2023) томи «Української музичної енциклопедії», 1-ша кн. 1-го тому другого, переробленого й доповненого видання «Історії української музики» (2016), перші 3 книги серії, присвяченої українській музичній культурі ХХ ст. (2021, 2024; у них охоплено хронологічний відтинок від початку ХХ ст. до кінця 1930-х років включно), колективна монографія «Шимановські, Блюменфельди, Нейгаузи: музичні родини на перехресті культур» (2019; упоряд. О. Полячок), індивідуальні розробки - «Українська богослужбова музична культура 1801-1916 років» Н. Костюк, «Хорове виконавство в оперній виставі: творчість Л. М. Венедиктова» О. Летичевської (обидві - 2018), низка інших колективних та індивідуальних видань музикознавців відділу (загалом за 2016-2024 роки - понад 20).

Серед основних етномузикологічних праць: 2-й том «Українських народних дум» (думи ХVI-XVII ст.; 2019), 1-й (2016; упоряд. А. Іваницького), 2-й (2019; упоряд. М. Хая), 3-й (2021, упоряд. В. Пономаренко), 4-й (2022, упоряд. Л. Єфремової, М. Хая) та 5-й (2023; упоряд. Л. Єфремової, М. Хая, В. Пономаренко, Д. Щириці) томи «Регіонально-жанрової антології українського музичного фольклору», «Обрядовий музичний фольклор Волині та Західного Полісся: жанрово-регіональна антологія» (2017; упоряд. А. Іваницького), наступні книги із серії народних пісень, систематизованих за регіональним принципом, Л. Єфремової (Полтавщина, 2016; Київщина, 2017; Волинь, 2018; Черкащина, 2020; Сумщина, 2023; Кіровоградщина, 2024) та ін.

Важливою складовою праці етномузикологів ІМФЕ є впорядкування й оцифрування колекції фонозаписів музичного фольклору, що містять АНФРФ ІМФЕ. Зібрані кількома поколіннями дослідників, ці польові матеріали є унікальним джерелом інформації для дослідників музичного фольклору. Співробітники відділу також брали участь в упорядкуванні та вивченні архівних документів діячів музичної культури - музикознавців М. Грінченка й М. Гордійчука, етномузикологів, фольклористів, збирачів музичного фольклору Ф. Колесси, О. Правдюка, П. Демуцького, композиторів М. Лисенка, В. Йориша, П. Козицького, Я. Степового, В. Фемеліді, Я. Яциневича та ін. Бібліотечні фонди включають, зокрема, бібліотеки визначних музичних українознавців М. Грінченка й М. Гордійчука, що містять раритетні видання, якими постійно користуються музикознавці ІМФЕ.

У 2005-2012 роках силами відділу було підготовлено й випущено у світ 7 випусків збірника наукових праць «Музична україністика: сучасний вимір», який був єдиним періодичним виданням, спеціально присвяченим висвітленню питань української музичної культури. Водночас фахівці відділу систематично публікують матеріали у щорічних збірниках наукових праць Інституту - «Матеріалах до українського мистецтвознавства» (потім «Українське мистецтвознавство»), «Матеріалах до української етнології», «Слов'янському світі», часописах «Народна творчість та етнологія» і «Студії мистецтвознавчі», багатьох інших періодичних мистецтвознавчих, культурологічних, загальнонаукових та інших авторитетних виданнях наукових установ і навчальних закладів України й зарубіжжя, у т. ч. іноземними мовами.

Упродовж своєї історії відділ завжди був помітним центром підготовки наукових кадрів музикознавців. Працівники відділу були керівниками /консультантами численних дисертаційних досліджень, автори яких працюють у музичних навчальних закладах усіх регіонів України та в зарубіжних країнах. Зокрема, лише М. Гордійчук підготував 49 докторів і кандидатів наук, частина з яких нині працює в цьому відділі, продовжуючи традиції, закладені корифеями. У сучасний період науковим консультантом докторських дисертацій була О. Немкович, науковими керівниками кандидатських дисертацій - Л. Єфремова, О. Немкович, І. Сікорська, В. Кузик, О. Кушнірук. Співробітники відділу в різні роки були членами експертної ради ВАК, у подальшому ДАК МОН, МОН України (Т. Мартинюк, О. Немкович), очолювали спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських і докторських дисертацій при ІМФЕ (О. Немкович), були членами цієї (М. Гордійчук, А. Муха, М. Загайкевич, Л. Пархоменко, А. Терещенко, І. Сікорська) та інших спеціалізованих учених рад, зокрема при Київській консерваторії (М. Гордійчук, А. Муха, М. Загайкевич), у теперішній час - членами разових учених рад (Т. Мартинюк, О. Александрова, О. Немкович, І. Сікорська, О. Прилепа). На різних етапах у відділі проходив стажування ряд відомих українських музикознавців і композиторів - авторів наукових праць, серед яких Ф. Аерова, І. Котляревський, О. Маркова, В. Іванов, Ю. Іщенко, М. Степаненко та ін. В останні роки члени відділу розробили освітньо-наукові програми для аспірантів ІМФЕ (О. Прилепа, О. Немкович).

В усі періоди існування відділу його співробітники здійснювали потужну рецензійну та експертну діяльність - були експертами кандидатських і докторських дисертацій (зосібна, О. Немкович здійснила понад 150 експертиз), консультували здобувачів наукових ступенів, авторів наукових розробок, були титульними рецензентами численних монографічних розробок фахівців із різних наукових і навчальних установ тощо.

Продовжуючи традиції відділу, музикознавці та етномузикологи здійснюють потужну науково-координаційну, просвітницьку, музично-громадську діяльність, репрезентуючи відділ як помітний центр української культури. Вони виступають на наукових форумах, презентаціях, беруть участь у різних наукових і творчих проєктах в Україні й за кордоном, працюють у складі комісій, творчих спілок (зокрема, членами правління КО НСКУ до 2025 р. була В. Кузик та нині є І. Сікорська), журі конкурсів і фестивалів (зокрема А. Калениченко був художнім керівником фестивалю «Червона рута»), надають консультативну допомогу їх організаторам і учасникам, читають гостьові лекції, виступають на радіо й телебаченні, публікуються в ЗМІ, на інтернет-ресурсах, знімаються у фільмах про діячів вітчизняної музичної культури тощо.

У 2025 році відділ продовжує працювати над фундаментальними багатотомними науковими проєктами - 7-м томом «Української музичної енциклопедії», 4-ю книгою серії, присвяченої вітчизняній музичній культурі ХХ ст., іншими колективними та індивідуальними розробками. Водночас його співробітники залишаються активними учасниками наукового й музичного життя, популяризаторами національної музичної культури.