imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

| Надрукувати |

Із експедиційного щоденника
(експедиційний виїзд до Хмельницької та Чернівецької областей)


10-14 квітня 2018 р. співробітниками відділу «Український етнологічний центр» Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ) було здійснено виїзд на терени подільського-буковинського порубіжжя з метою збору польового етнографічного матеріалу. В ході експедиції старший науковий співробітник, кандидат історичних наук В.О. Юрченко та молодший науковий співробітник, кандидат історичних наук В.Р. Іванчишен відвідали села Кам'янець-Подільського району Хмельницької області та Хотинського району Чернівецької області.

Попередньо окреслюючи коло тематичних зацікавлень, укладаючи маршрут експедиції, доцільним виявилося включення до запланованих заходів учасників виїзду участі у ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Поділля у 1793-1917 рр.», що проходила у м. Кам'янці-Подільському 13 квітня 2018 р., організатором якої виступив Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник.

Метою етнографічної експедиції було збирання відомостей, що стосувалися усно-історичних наративів, проблем громадського побуту, народної архітектури, господарських практик мешканців краю. Самодостатнім напрямом окресленого виїзду було дослідження етнокультурних ландшафтів регіону подільсько-буковинського Подністров'я, фіксації його трансформації упродовж ХХ ст. з огляду на будівництво об'єктів соціальної інфраструктури.

 

  

Інтерв'ю з Ільковим Олексієм Васильовичем, 1928 р.н. проводить старший науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, кандидат історичних наук В.О. Юрченко (с. Велика Слобідка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області)

 

На основі попереднього студіювання історичних аспектів населених пунктів краю, для дослідження були обрані сс. Устя та Велика Слобідка на лівому березі Дністра, сс. Оринин та Слобідка-Рихтівська, в яких було записано відомості від 10 респондентів.

Проблемним аспектом експедиційного виїзду було збирання спогадів та свідчень мешканців щодо міграційних процесів ХХ-ХХІ ст. на Поділлі. У цьому контексті відзначимо факт збереження історичної пам'яті про події середини - другої половини ХХ ст., пов'язані з трудовими міграціями подолян до інших регіонів України, зокрема, Одеської, Запорізької й Донецької областей. При цьому детальність зібраних свідчень корелюється власною участю жителів села або ж членів їхньої родини у вказаних історичних перипетіях.

З метою увиразнення етнокультурної специфіки краю було проведено дослідження у с. Чепоноси Хотинського району на Чернівеччині (опитано 7 респондентів).

 

  

Сучасні господарські практики сіяння (с. Чепоноси Хотинського району Чернівецької області)

 

Зауважимо, що більш пізніше запровадження колгоспного ладу в регіоні певним чином детермінувало збереження історичної пам'яті мешканців, і відбилось на характері опитування та його змістовому наповненні. Концептуальні сюжети стосувались міграційних процесів на півночі Чернівецької області у другій половині ХХ ст. Респонденти наголошують на масовості трудових міграційних практик, наслідком яких було постійне проживання на новій території. Також вони мали і сезонний (тимчасовий) характер. Цікавими з погляду етнолога виявилися сюжети мотивів зворотного переселення на Буковину. Зокрема, це стосується «прохання» батьків похилого віку повернутись до отчого дому після тривалого постійного проживання в іншому регіоні. Такі факти, вірогідно, можна тлумачити в контексті функціонування інституту родини й збереження його традиційних виявів у сучасному українському соціумі.

У ході експедиції вдалося зібрати відомості, які стосувалися громадського побуту мешканців краю. Перше, про що розповідають респонденти - це існування за часів колгоспів звичаїв колективної сусідської взаємодопомоги. Першочергова потреба у колективній взаємодопомозі виникала при будівництві житла і господарських будівель. У Хмельницькій області кажуть - «валькувати» хату. У Чернівецькій області, як зазначають респонденти с. Чепоноси, «клаками все робили». Зі слів мешканців клаками пряли, збирали і лущили кукурудзу. На жаль, описи цих практик є короткими, без деталізації окремих звичаїв колективної праці, немає свідчень про сучасні прояви такої форми громадської роботи.

Опитуючи сільських жителів про наявність у дворі худоби і способів її випасання, зокрема, чи наймається нині пастух, очевидним виявляється його відсутність і побутування звичаю випасу череди «по черзі». У с. Велика-Слобідка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області розлогою вийшла оповідь респондента про випасання худоби і наймання пастуха при цьому у післявоєнний час, оскільки він сам неодноразово йшов за пастуха. Цінними виявилися дані про розпорядок дня найманого, його зовнішній вигляд (особливо вразила історія про відсутність у нього взуття і зроблені спеціально для нього ходаки місцевим шорником за триста штук яєць, які зібрали жителі села), умови проживання, розмір платні та інші деталі такої роботи за наймом.

Сучасні традиції сільської громади в умовах реформ місцевого самоврядування в Україні розкриваються в ході опитування через особливості самоуправління в українському селі. Зокрема, вдалося зафіксувати використання сільськими мешканцями загальних зборів як форми спільного вирішення того чи іншого питання, наприклад обрання старости села (у випадках, коли сільської ради у селі немає), лагодження огорожі на кладовищі, вирішення церковних справ. Так само показовим є висунення з подальшим обранням відповідальних осіб за збір коштів з громади села (спочатку відповідальному по вулиці, які передають відповідальному за кошти усього села, називаючи їх «людськими грошима»). Це є, хоч і не великим, але певним показником уміння самоорганізації людей для спільної потреби. Щодо категорій осіб, які мають ті чи інші обов'язки перед сільською громадою, то респонденти у першу чергу називають старосту села, «церковного старосту», які є активними, ініціативними, «грамотними» людьми, що є критеріями для їх обрання.

Вагомою з навчально-методичної та просвітницької точки зору виявилась участь у науково-практичній конференції «Поділля у 1793-1917 рр.», яка зібрала у своїх лавах поділлєзнавців з різних міст України.

 

  

Пленарне засідання ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Поділля у 1793-1917 рр.» (м. Кам'янець-Подільський), доповідає молодший науковий співробітник відділу «Український етнологічний центр» ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, кандидат історичних наук В.Р. Іванчишен

 

Особливого колориту науковому форуму додавало місце його проведення - історична будівля міської Ратуші. Серед тематичних зацікавлень превалювали два напрямки: вивчення міської історії Кам'янця-Подільського та дослідження історичних, топонімічних, етнологічних аспектів Подільського краю у запропонований організаторами період. Щодо першого напрямку, відзначимо доповіді І. Старенького та А. Хоптяра, які присвячені топонімічній традиції та діяльності правоохоронних структур міста. В ході обговорення було підняте надзвичайно важливе питання збереження та відновлення історичного міського ландшафту з огляду на процеси сучасної забудови. Пізнавальними з точки зору етнолога були доповіді Р. Майора, С. Калуцького, І. Старенького, Я. Зайшлюк, Д. Бабюка, І. Паур та ін.

Підсумовуючи, скажемо, що дослідження специфіки етнокультурних явищ українців як минулих поколінь, так і сучасних продовжує базуватись на «живому» зв'язку записувача та опитуваного. Це дає змогу не тільки зафіксувати масив унікальних спогадів, особливості господарсько-виробничого досвіду та реліктів окремих обрядових практик, але й відчути та осмислити тенденції побутування етнічної культури в умовах ХХІ ст.

 

Віталій Іванчишен
молодший науковий співробітник відділу
«Український етнологічний центр»,
кандидат історичних наук
Віталіна Юрченко
старший науковий співробітник відділу
«Український етнологічний центр»,
кандидат історичних наук